МЕМОРІАЛ ВІЙСЬКОВИХ ПОХОВАНЬ ГЕРОЇВ УКРАЇНИ

Як ми пам’ятаємо? З цього питання почався шлях нашої роботи на проєктом Меморіалу Героїв України. Ми віримо, що колективну пам’ять зберігають люди, а не монументи. Тому меморіальна архітектура має бути не матеріалізацією пам’яті в камені, а місцем, де люди цю пам’ять плекають і підтримують. Наше бачення меморіалу – це сад, що уособлює турботу та відновлення Української землі, яку захищали загиблі воїни. Це живий простір, що змінюється з року в рік, який ми створюємо разом, висаджуючи дерева та рослини спільнотою міста, з родинами загиблих, ветеранами та волонтерами. У меморіальному саду відтворені українські ландшафти, які знищує росія. Ми переносимо у Львів природу фронтової зони, захищаємо її та відроджуємо, висаджуючи рослини та дерева з Червоної Книги. Від степу до лісу, ландшафти останньої битви загиблих воїнів простягаються поруч з їхніми похованнями. І далекий від Львова степ стає близьким, об’єднуючи тих, хто втратив близьку людину на полі бою, і тих, хто втративши домівку десь на сході або півдні, прийшов вшанувати пам’ять захисників. Ідею живої пам’яті підсилює рух матерії та звуки, що охоплюють всю територію меморіалу. Прапори стали першим елементом майбутнього меморіалу, що втілюють цю динамічність: мерехтіння світла, шелест вітру в тканині, яскравість кольору створюють унікальний краєвид, який надзвичайно наповнений життям попри втрату, яку він символізує. Цей контраст життя і смерті, руху та спокою ми продовжуємо у потоці струмка і стоячій воді, деревах і високій траві, переході між шумом вулиці та тишею церемоніальної площі. Архітектура комплексу найсильніше проявляє своє символічне значення не через монументальність композиції, а через матеріальну близькість до втрат війни. Всі будівлі меморіалу (каплиця, лабіринт вхідного простору, інформаційна споруда) зроблені з фронтової землі: це землебитна конструкція з пресованого ґрунту, що має в собі залишки спаленої трави, металевих уламків і гаряче повітря запеклих боїв.